Щоденник Лілії Маринник, який вона вела на початку двотисячних років.

Враження: Додала цю книжку в обране, ще тоді, коли її тільки друкували. Але виходили книжки, що цікавили більше і все не купувала й не купувала. А минулої осені побачила її в розділі "Останні примірники" і зрозуміла, що як не зараз, то вже ніколи.

Думаю, що коли б прочитала цю книгу в підлітковому віці, зробила би інший вибір, вступила би на інший факультет. Щодо української мови, то навряд чи стала би тоді нею розмовляти, але може щось би і зрозуміла. Але найбільш би зацікавили почуття. Кохання.

Книжка ніби зовсім проста, ніби нічого цікавого. Ну дівча, ну пише, ну страждає. Але те дівча живе, відчуває, думає, хвилюється, робить дурню, товаришує. У неї чудові батьки, вона начитана, її хвилює доля країни.

Захотілося зазирнути в Могілянку й подивитися, що ж там таке чарівне в тих стінах? Така собі не дуже прихована реклама вийшла.